Інтерв'ю з онкопсихологинею
Аллою Антоновою в рамках
проєкту #таксідлядонора
#мояісторіядонора
На сьогоднішньому етапі розвитку людства кров можна отримати тільки від іншої людини і її не можна синтезувати штучним способом. Які б не були ліки та методи лікування, інколи без крові людина може померти. Тому донор це — життя.
Алло, розкажіть про себе. Чим займаєтесь по життю, чим захоплюєтесь, про що мрієте?
Бог дав мені талант — слухати і чути людей, співпереживати і бути присутньою в будь-якій ситуації, яка б не трапилася. Тому я психолог :) А так як поруч біля мене були люди, які зустріли на своєму шляху таку хворобу як рак, то зараз я ще й онкопсихолог. Правда, в моєму житті є також досвід міжнародної бізнес-компанії. І немалий — 15 років. Я не закопала свій талант і 5 років працювала в благодійному фонді «Таблеточки». Коли я прийшла до фонду, то у нас було всього два співробітники: я і Валентин, директор фонду. На теперішній момент фонд «Таблеточки» найефективніший в нашій країні, на мою думку, та найдієвіший.

Зараз я є керівником штабу психологічної допомоги проєкту «Кол-центр для онкопацієнтів та їх родичів» Фундації #ВАРТОЖИТИ. Я мрію, щоб кожна людина, яка потребує допомоги, отримала її. І щоб ця допомога була якісною і професійною. Це дуже важливо. І моя мрія уже втілюється в нашому проєкті.
Фотосесія для кол-центру #ВАРТОЖИТИ
Коли Ви вперше наважились бути донором і чому?
10 років тому я прийшла у онкогематологічне відділення НДСЛ Охматдит як волонтер. Я проводила заняття з «арт-терапії» для дітей. Ми робили картини з солоного тіста, вишивали, майстрували, малювали… На той час майже не було фондів і ми, волонтери, ще й писали прохання про допомогу, шукали ліки, писали звіти в соцмережах про наші заняття, щоб залучати донорів, благодійників і волонтерів. Одного разу до мене підійшов батько дитини, яка лікувалася на той час у відділенні і запитав: «Алло, а яка у вас група крові?». Я відповіла, що третя позитивна. Він сказав, що у його дитини після чергового блоку хіміотерапії низький рівень гемоглобіну, дуже низький, за межами всіх норм, а донора, який сьогодні приходив «забракували» і йому терміново потрібний новий донор. Як ви розумієте, цим новим донором і стала я.

Відтоді номер мого телефону дуже обережно передавали з рук в руки батьки, і вони мені телефонували, коли кров потрібна була конкретній дитині з такою ж як у мене групою. Оскільки я майже кожну суботу була у відділенні, то багатьох своїх реципієнтів я знала «в обличчя». Проте, інколи телефонували із відділення трансплантації кісткового мозку або з відділення Інтенсивної хіміотерапії, а туди волонтерів не пускали, тому я знала тільки ім"я дитини і ім"я батька або, частіше за все, матері. Я дуже рада, що ситуація з волонтерами змінюється на краще і зараз у відділення трансплантації приходять клоуни і волонтери. Дитинство повинно продовжуватись, де б не знаходилась дитина і що б з нею не трапилось. Я сама вперше зайшла у це відділення в ролі клоуна, але це вже інша історія.
Як Ви обирали, де саме будете здавати кров?
В основному, я не обирала, де здавати, тому, що мене просили про це батьки дітей в Охматдиті. Інколи телефонували навіть з Інституту раку. Я їздила туди разів, мабуть, п"ять. Але щоразу в той день, коли я вже їхала на кроводачу, батьки телефонували і говорили, що отримали результати аналізів дитини і рівень тромбоцитів або гемоглобін піднялися «самі по собі». Для донора це означає: ти зараз не потрібен. І я поверталася на роботу з відчуттям глибокого задоволення та безмежної радості. Я завжди поверталася з такими почуттями: якщо здавала кров — раділа, що допомогла, якщо не здавала — раділа, що організм дитини «робить свою справу».

Зараз я регулярно здаю кров в Київському міському центрі крові на вул.Пимоненка, 8а. Коли почався карантин, з різних причин, я ніяк не могла добратися до Центру. Але коли мені зателефонували звідти і сказали, що крові моєї групи наразі немає, я скористалася послугою #таксідлядонора від Фундації #ВАРТОЖИТИ. І це було мегазручно. А ще проєкт допоміг мені відчути мою важливість, як донора і як людини, піклування і повагу. Я вважаю, що це дуже важливо.
Які страхи були у Вас перед першою кроводачею і як Ви з ними справились?
Перед першою кроводачею у мене не було страхів. Завжди, коли я щось роблю вперше, я багато запитую, уважно слухаю і читаю тільки профільні і перевірені сайти. Але у мене була тривога, бо я отримала у спадок гіпертонію. Я напевно знала, що трохи розхвилююся, бо це було вперше в моєму житті і мій тиск може піднятися і, можливо, мене не допустять до кроводачі, а дитина залишиться без донора. Але все пройшло добре, тиск мене не підвів. І через день зателефонував батько дитини і сказав, що все добре, «влили дитині кров» і — «у нас уже й щічки порожевіли». Я впевнена, що це найкраща подяка донорові, коли оті маленькі щічки рожевіють.
Як готуєтесь до кроводач?
Якщо заздалегідь готуюсь, то три дні до кроводачі їм тільки фрукти, овочі, каші. Не п"ю алкоголь. Але я й по життю його дуже рідко і мало п"ю, а от смажену їжу або щось гостреньке із східної кухні я дуже полюбляю. Тому важливо контролювати себе в їжі в ці дні. Також, я не приймаю заборонені для вживання перед кроводачею ліки, наприклад, аспірин.

За 10 років я декілька разів хотіла зробити собі тату, але кожного разу згадувала, що після цього я декілька місяців не зможу бути донором і відкидала цю ідею. Зараз дуже рада, що тату не сталося (сміється). Взагалі донорство вберегло мене від багатьох кроків, які дійсно варто краще не робити. Я це зараз точно розумію.
В контексті психології: як свідоме донорство здатне вплинути на життя людини-донора?
Коли людина робить добрі справи для інших людей, їй самій стає краще від цього. Під час і після кроводачі донор відчуває колосальний сплеск позитивних емоцій. В цьому «винні»гормони радості — ендорфін, дофамін, окситоцин та серотонін. Особисто я такий сплеск емоцій можу порівняти тільки із сплеском емоцій під час закоханості. І, як би це пафосно не звучало зараз, також завдяки донорству, я відчуваю, що моє життя не марне, воно потрібне мені і іншим людям, воно важливе і для мене, і для інших людей.

Про тілесні відчуття можу сказати, що регулярне донорство забезпечує профілактику імунних захворювань, зменшує ймовірність серцево-судинних захворювань і це науково доведено. Кров «оновлюєтся» і разом з цим оновлюється життя в організмі людини.
Я завжди поверталася з почуттям глибокого задоволення: якщо здавала кров — раділа, що допомогла, якщо не здавала — раділа, що організм дитини «робить свою справу»
Донорка
Ми знаємо, що Ви часто здаєте кров адресно. Чим особливі відносини донора-реципієнта?
Це особливі відносини. Вони відрізняються від будь-яких інших. Я б назвала ці відносини «в тобі моє життя». Але цей процес має й інші сторони. На жаль, не всі одужують від тяжкої хвороби. І якщо людина не готова приймати смерть як частину життя, несправедливу, нерозумну, сліпу, але частину людського життя, то краще починати не з адресної кроводачі. Я зустрічала багато різних волонтерів, які приходили допомагати, а поверталися травмованими. Пам"ятаю один випадок, коли дитині потрібні були дуже рідкісні та дорогі ліки. В закупівлі та доставці цих ліків було задіяно дуже багато волонтерів. Ми зробили все, що залежало від нас, але дитина померла через декілька днів після введення цього препарату. Тоді один із волонтерів сказав, що не хоче більше допомагати і йде. Я запитала чому і він відповів, що зробив усе можливе, а дитина померла.

Тож якщо ви хочете здавати кров і бути рятівником, бути впевненим, що обов"язково когось врятуєте, краще не робити цього адресно. Бо ми не можемо знати напевне, що станеться завтра. Але ми можемо сьогодні бути поряд, розділити страждання, дати частину свого життя і це вже немало.
Я декілька разів хотіла зробити собі тату, але кожного разу згадувала, що після цього я декілька місяців не зможу бути донором і відкидала цю ідею
Донорка
Що порадите тим, хто все ще не може наважитись стати донором?
Для тих, хто не може зважитися стати донором я раджу задуматися над причиною цього. Задати собі питання: чого я боюся? що заважає мені допомагати мені іншим людям? І в залежності від відповіді на ці питання шукати правдиву інформацію і робити кроки в сторону своїх страхів. Боятися чогось — це нормально. Безстрашні люди довго не живуть. Але не потрібно дозволяти страху робити ваше життя менш наповненим і керувати ним. Тому — відваги!
Допомогти може кожен!
Проєкт #таксідлядонора дає можливість донору замовити собі безкоштовне таксі в Центр Крові у своєму місті і назад додому у 26 містах по всій Україні.

Фундація #ВАРТОЖИТИ разом з ДонорUA самостійно оплачує таксі донорів в 13 містах України за добровільні пожертвування від благодійників.
Кров — це повітря!
Подаруйте комусь ще одну посмішку, ще одні обійми, ще один вечір в колі сім'ї. Ще одне побачення. Ще один світанок.
120 грн
Оплатять поїздку одного донора в центр крові.
240 грн
Покриють вартість двох поїздок одного донора в Центр Крові і назад.
5-10-20 грн
Маленької допомоги не буває.
Будь-яка сума важлива.
  • Київ
  • Львів
  • Запоріжжя
  • Дніпро
  • Полтава
  • Одеса
  • Харків
  • Суми
  • Івано-Франківськ
  • Кривий Ріг
  • Вінниця
  • Чернігів
  • Миколаїв
  • Ужгород
  • Житомир
  • Хмельницький
  • Чернівці
  • Тернопіль
  • Маріуполь
  • Рівне
  • Біла Церква
  • Херсон
  • Кропивницький
  • Луцьк
  • Кам'янське
  • Черкаси
#таксідлядонора доступне в 26 містах України:
Завдяки колаборації з онлайн-сервісом Uklon та національною мережею автозаправних комплексів WOG послуга працює в 13 містах України. Для цього онлайн-сервіс Uklon надав 20 000 промокодів на безкоштовні поїздки для донорів.

Для того, щоб закрити потребу донорської крові та її компонентів ще у 13 містах України, а це: Житомир, Хмельницький, Чернівці, Тернопіль, Маріуполь, Рівне, Ужгород, Біла Церква, Херсон, Кропивницький, Луцьк, Кам'янське, Черкаси ми збираємо кошти на таксі для донорів.

Наша мета — 2 000 000 грн.

Допомогти може кожен бажаючий, незалежно від місця проживання, натиснувши кнопку ДОПОМОГТИ або ОПЛАТИТИ ТАКСІ ДЛЯ ДОНОРА.
Проєкт #таксідлядонора реалізується завдяки спільним зусиллям