Оксана
Савченко
Діагноз: рак молочної залози. В ремісії

Facebook:
Оксана Савченко
Оксано, розкажіть про себе. Чим займаєтесь в житті?
Мені 55 років. Я заміжня, маю двох дітей — сина і дочку, а також онуку. Зараз працюю у представництві німецької компанії «Аніта», менеджеркою-консультанткою з продажу спеціальної білизни та протезів для жінок, які перенесли операції на грудях. Захоплень у мене багато і всі вони різні: малювання, японська вишивка «Сашико», флористика, садівництво, музика, подорожі та колекціонування сукулентів. Цікавлюсь психологією та намагаюсь використовувати отримані знання в своїй роботі.
В колі найрідніших
Як і коли ви дізнались про свій діагноз?
Про діагноз дізналася випадково. Раніше я полюбляла ходити по магазинах, купувати собі вбрання та взуття, але в якийсь момент помітила повну відсутність бажання шопінгувати. Я помітила «притуплення» почуттів, я перестала відчувати радість або страх, всі емоції наче «законсервувалися». Було враження, ніби я під водою, а сонячне світло та звуки пробиваються до мене крізь її товщу. Саме це змусило мене шукати причину такого стану. Я пройшла обстеження, адже всі емоції є зазвичай віддзеркаленням нашого фізичного стану навіть тоді, коли болю ще немає. Діагноз мені встановили відразу: «рак молочної залози ІІІ стадії».
Можете пригадати свої емоції, коли дізнались, що у вас рак?
Емоцій яскравих не було, натомість було враження, ніби все це відбувається не зі мною. Потім я почала ходити по лікарях у надії, що діагноз не підтвердиться. Отримала другу думку, третю, четверту — діагноз підтвердився. Налаштуватись на боротьбу допоміг передусім характер: я не звикла складати руки. Я рано втратила маму і усвідомлення того, що мої діти можуть також залишитися без мами додавало неабиякої сили. Якщо чесно, думки НЕ боротися взагалі не було.
Поставтесь до своєї хвороби, як до проєкту і працюйте над ним, поки не переможете. Бездіяльність — це смерть!
Оксана Савченко
Онкопацієнтка
Як відреагували друзі та близькі?
Близькі були приголомшені. Я ніколи не була хворобливою, лікарі і лікарні, пігулки та обстеження — це не про мене. Як казав Маяковський «гвозди бы делать из этих людей». Всі мене дуже підтримували і вдома, й на роботі. До операції в мене було 6 курсів хімії, після першого з них я втратила волосся. Оскільки впродовж всього лікування я працювала та мала достойно виглядати, я носила перуку і не афішувала свою проблему. Але були і розмови на кшталт «вона так гарно виглядає, не худа та виснажена, не схоже на те, що в неї рак».
Чого вам найбільше бракувало на кожному з етапів лікування?
Найбільше бракувало інформації. На жаль, лікарі не пояснюють механізмів дії препаратів, не попереджають про побічні дії, такі, як набір ваги, наприклад. Окрім того, хотілося б контролю ефективності ліків, які вливають в організм під час хіміотерапії. У мене, наприклад, перші три курси виявилися неефективними, довелося змінити препарати. А це втрачений час та нерви, не кажучи вже про кошти. Коли мене прооперували, на другий день до мене «дійшло», що я тепер не зможу носити звичайну білизну і що я тепер людина з інвалідністю. Якби у лікарні персонал давав інформацію, куди бігти за білизною та протезами, я б не лила сліз 2 дні. Та все ж найбільше, чого бракувало на всіх етапах лікування — це психологічної підтримки. Мені пощастило: палата, в якій я лежала після операції, була заповнена чудовими жінками з почуттям гумору, то ж сумувати було ніколи. А далі людина виходить з лікарні і не може на себе дивитися в дзеркало, з острахом прислухається до свого самопочуття і не розуміє, чи це буде так завжди. От тут дуже допомогло б спілкування з жінками, які вже пережили лікування та відновились.
В рамках промокампанії кол-центру #ВАРТОЖИТИ
Чи правда, що рак змінює життя на до і після?
Так, це правда. Багато людей, які захворіли на рак, задають собі питання «За що?». І тут знаходяться люди або статті у інтернеті, що несуть нісенітниці типу «це образа, треба всіх пробачити бла, бла, бла». Я вважаю, що правильне питання не «за що», а «для чого» мені це. Відповідь проста: для того, щоб людина перестала бігти по життю, не помічаючи небесної блакиті та квітів навкруги, щоб людина займалася тим, що їй до вподоби; щоб дати їй шанс спинитися і подумати, на що вона витрачає своє життя. Робота, кар'єра, гонитва за грошима та майном — все це стає неважливим, коли ти хворієш. А важливими стають ті, хто поряд з тобою. Врешті-решт, сам факт, що ти могла померти, дає потужний стимул до життя. Я навчилася радіти таким дрібним, на перший погляд, речам, як світанок або захід сонця, розквітла квітка або стигле яблуко, задоволення онуки від спеченого мною пирога або муркотіння кішки.
Якби мали можливість, що б порадили собі 20-річній?
Єдина порада: живи на повну, адже переписати життя на «чистовик» не вийде. Час настільки швидкоплинний, що треба намагатися встигнути якнайбільше, але того, до чого лежить душа. Шукай своє покликання.
Чому вирішили долучитись до проєкту кол-центру #ВАРТОЖИТИ?
Вирішила долучитись до проєкту тому, що хочу власним прикладом показати, що рак — це не вирок і лікуватися треба, тому що життя прекрасне!

Наявність кол-центру, де людина може отримати відповіді на свої питання, дуже важлива. Зазвичай людині, яка отримала діагноз «рак», нема з ким поговорити про це. Окрім того, я думаю, такий кол-центр буде корисний і родичам онкохворих, адже підтримка важлива, але ще важливіше — знайти правильні слова для підтримки.
Що би ви сказали усім, хто щойно дізнався, що у них злоякісна пухлина?
Звичайно, важко давати поради в цьому питанні. Кожна людина реагує по-різному на таку звістку. Головне, не закриватися у мушлю зі своєю проблемою. Поговоріть з рідними, близькими, можна підписатися на тематичну групу у соцмережах — там можна отримати багато практичних порад щодо пошуку лікаря або клініки. Поставтесь до своєї хвороби, як до проєкту і працюйте над ним, поки не переможете. Вірте, що переможете! Бездіяльність — це смерть!
Якби рак можна було порівняти з художнім персонажем, хто б це був і чому?
Для мене це Баба Яга з казки «Івасик-Телесик». Наче й нічого страшного, але ж у піч на лопаті закине та спече. А ми, Івасики-Телесики, повинні бути хитрими, завзятими та моторними, тоді й врятуємось.
Кол-центр для онкопацієнтів
та їх близьких
Як це працюватиме?
Кол-центр #ВАРТОЖИТИ матиме три окремі лінії допомоги для онкопацієнтів та їх близьких
1
Гаряча лінія допомоги
Експерти допоможуть отримати відповіді на будь-які запитання, пов'язані з онко. За принципом «рівний — рівному» на цій лінії працюватимуть онкопацієнти з ГО «Афіна. Жінки проти раку», які мають трирічний досвід надання фахової допомоги онлайн
2
Психологічна допомога
Професійні онкопсихологи зможуть надати онкопацієнтам та їх близьким необхідну фахову консультацію. До 22 липня 40 окнописхологів проходять навчання роботі на гарячій лінії, яке спеціально розробила для них Українська Асоціація Онкопсихологів під керівництвом начальниці штабу Алли Антонової
3
Таксі для онкопацієнтів
Наші партнери онлайн-сервіс Uklon і мережа АЗК WOG надають 10.000 безкоштовних поїздок для онкопацієнтів в 15-ти містах України. Безкоштовне таксі довезе онкопацієнтів в державний окноцентр і назад додому