Олена
Павличева
Діагноз: рак молочної залози. В ремісії

Facebook:
Олена Павличева
Олено, розкажіть про себе. Чим займаєтесь в житті?
Мені 44 роки, я мати двох чудових хлопців 8 та 17 років. Маю чоловіка, якого дуже кохаю та який мене завжди підтримує. Наша родина декілька років тому була вимушена переїхати з рідного краю, з Донецька, де ми залишили все наше попередне життя: дім, друзів, зв'язки та навіть дитячі іграшки. Нам наче вирвали з корінням серце і вживили його в щось інше. Ми вимушені були почати все з нуля.

Все своє життя я професійно займалась соціальною роботою, в Донецькій області координувала роботу з сім'ями, які опинились в складних життєвих обставинах. Ніколи не думала, що сама колись опинюся в цих обставинах. Всі ці події я не пов'язую з хворобою: сталося те, що мало статись... Отже, немає нічого вічного. Я усвідомлюю це кожну мить.
З Анною Баклановою в рамках промокампанії кол-центру #ВАРТОЖИТИ
Як і коли ви дізнались про свій діагноз?
Про свій діагноз я дізналась в лютому 2019 року, коли випадково відчула ущільнення в молочній залозі. Мене воно трохи налякало, але то ж не рак… Я вважала, що рак — це щось нереальне, що не може трапитись зі мною. Так вважає досить багато людей і я не була виключенням. Ну який в мене може бути рак? Я одразу звернулась в приватну лікарню, до лікаря-мамолога, який мені розповідав, що зараз все лікується та нема чого перейматися. Він порадив звернутись до Київського міського онкоцентру, де я зрештою і пройшла лікування. Навіть потім, після діагностичних маніпуляцій та призначеної операції, я не допускала думку, що це — онкологія. Можливо, так мій мозок захищав мене від прийняття діагнозу, а воно — прийняття — таки настало. Але вже пізніше.
Можете пригадати свої емоції, коли дізнались, що у вас рак?
Шок. Відмова повірити. Депресія. Перемовини та тільки потім прийняття… Я досить швидко мала пройти ці стадії, бо треба було продовжувати лікування. Час мав велике значення. Мені діагностували першу стадію і я вважаю, що мені дуже пощастило. Мені допомагали мої близькі: чоловік, сини та мої батьки. Вони в мене вірили! Хіба можна було їх підвести? Не хочу, щоб склалось враження, що мій шлях був легким. Було складно, боляче, страшно. Так, наче підійшов до краю прірви, за якою вже нічого немає. Це дуже складно описати словами. Щоб не було страшно, я діяла і планувала. На цій хвилі мене прооперували, я пройшла 4 курси хіміотерапії та 22 курси променевої терапії. Маленькі плани допомагали триматись «на плаву». План на декілька днів, на тиждень, на місяць…. До цього часу я не розуміла справжнього значення виразу «тут та зараз». Але я навчилась і продовжую жити за саме таким принципом. Це вміння — моя цінність.
Саме життя робить мене щасливою, я бачу все під іншим кутом. Під кутом «цього могло б і не бути…»
Олена Павличева
Онкопацієнтка
Що давало вам сили боротись?
Сили для боротьби давали рідні і близькі люди. А ще природна жага до життя, бо ж маю ще так багато особистих планів! Знаю, що маю своїм прикладом показувати дітям, як справлятись з будь-якими ситуаціями, навіть такими. Я ніколи не опускаю руки і сподіваюсь це вміння передасться моїм дітям. У найважчі дні, після курсів хіміотерапії, я дозволяла собі себе жаліти, плакати та страждати, а далі я примушувала себе вставати та йти з молодшим сином, подругою або ще з кимось на виставку, на фестиваль, в парк, кататись на самокаті, кудись їхати, будь-куди, аби жити повним життям. Навіть коли сил зовсім не було, я намагалась рухатись.
Чи правда, що рак змінює життя на до і після? Чи змінилося щось у вашому світогляді?
Так, дуже змінилось. Прийшло розуміння, що немає ніякої стабільності. Все життя я прагнула досягти стабільності, а її немає. В будь-яку мить може щось статися, тому варто цінувати те, що навколо, прямо тут та зараз. Кожна мить — вона ніколи не повториться. Важливо саме «зараз». Я ні в кому не розчарувалась, і це також цінно. Я маю гарний приклад, коли близькі та друзі саме такі, про яких мрієш. Я вважаю, що мені дуже пощастило. Я дякую їм всім!

Я познайомилась з величезною кількістю людей. Дуже сильними, сміливими, життєрадісними. Такими, які змінюють ставлення до онкології, які допомагають іншим пройти шлях від встановлення діагнозу до одужання, або до смерті. Тут нема чого замовчувати. Ставлення суспільства до цього захворювання різне. Я знаю більше і намагаюсь робити теж саме — допомогти іншим, бо це потрібно комусь робити. Не всі мають першу стадію і не всі успішно проходять лікування. В тому і складність раку, що він дуже підступний. Ніколи не розуміла вислову «рак — дурак». Ні, це далеко не так, на мою думку.
Що робить вас щасливою?
Щасливою мене роблять мої захоплення та мої діти. Саме життя робить мене щасливою, я бачу все під іншим кутом. Під кутом «цього могло б і не бути…» Я рік в ремісії. Я кожного дня приймаю гормональну терапію, яка стримує повторення хвороби та проходжу контрольні обстеження, які супроводжуються кожен раз думками «а раптом». Я вважаю себе здоровою людиною і живу, як здорова людина. Нещодавно я придбала перший в своєму житті велосипед. Об'їздила вже Хмельницьку, Тернопільську та Донецьку області. Мені це подобається і мені байдуже, що думають люди про таке моє хобі.
Активний відпочинок з рідними і друзями
Було складно, боляче, страшно. Так, наче підійшов до краю прірви, за якою вже нічого немає. Це дуже складно описати словами
Олена Павличева
Онкопацієнтка
Чи потрібний українцям кол-центр #ВАРТОЖИТИ? Чому?
Дуже потрібен. Сьогодні я — модератор закритої групи в ФБ "Афіна. Жінки проти раку", яка налічує вже більше 6200 учасниць на різних стадіях лікування. Я знаю тих, кого вже немає з нами. Я знаю рідних та близьких і я знаю страх залишитись на самоті зі своїми проблемами. Коли я в лікуванні відкрила для себе групу, в ній було 2000 дівчат. Ми підтримували одна одну, ділилися інформацією, страхами та радостями, разом сумували… Зараз за рік кількість учасниць збільшилась в 3 рази. І це лише жінки. В країні є потреба допомагати чоловікам, батькам хворих дітей. Цей кол-центр дуже гарна можливість відчути, що ти не сам… Що хтось вже проходив цей шлях, що ти не один. Що тебе вислухають професійні онкопсихологи, яких в країні обмаль, про регіони та маленькі містечка мовчу. Що тебе почує та допоможе скласти план дій експерт з числа колишніх онкопаціентів. Допоможе прийняти відповідальне рішення щодо лікування. Ситуації бувають різні, виникає купа запитань, не всі з яких можна адресувати лікарю.
Рак мені схожий на павука. Дуже влучно і сильно передано образ раку в кліпі французького співака Stromae Сancer
Олена Павличева
Онкопацієнтка
Що би ви сказали усім, хто щойно дізнався, що у них злоякісна пухлина?
Негайно звертатись в спеціалізовані заклади державні або приватні, але тільки в спеціалізовані. Почути декілька думок та починати лікування. Не залишатись на самоті, не зачинятись зі своїми страхами та не приховувати хворобу від рідних. В нашому суспільстві стигматизовано багато речей, в тому числі і рак. Треба звертатись по допомогу медичну, психологічну, інформаційну. Будь-яку.
Кол-центр для онкопацієнтів
та їх близьких
Як це працюватиме?
Кол-центр #ВАРТОЖИТИ матиме три окремі лінії допомоги для онкопацієнтів та їх близьких
1
Гаряча лінія допомоги
Експерти допоможуть отримати відповіді на будь-які запитання, пов'язані з онко. За принципом «рівний — рівному» на цій лінії працюватимуть онкопацієнти з ГО «Афіна. Жінки проти раку», які мають трирічний досвід надання фахової допомоги онлайн
2
Психологічна допомога
Професійні онкопсихологи зможуть надати онкопацієнтам та їх близьким необхідну фахову консультацію. До 22 липня 40 окнописхологів проходять навчання роботі на гарячій лінії, яке спеціально розробила для них Українська Асоціація Онкопсихологів під керівництвом начальниці штабу Алли Антонової
3
Таксі для онкопацієнтів
Наші партнери онлайн-сервіс Uklon і мережа АЗК WOG надають 10.000 безкоштовних поїздок для онкопацієнтів в 15-ти містах України. Безкоштовне таксі довезе онкопацієнтів в державний окноцентр і назад додому