Перш за все: важливо надавати підтримку іншій людині орієнтуючись не на власну тривогу, а на потребу саме цієї людини.
Тривога і розгубленість, яка нерідко може виникнути у нас в контакті з чужою трагедією, втратою, скрутою, іноді спонукають нас уникати, або навпаки – приділяти надмірну увагу.
Насправді це не є продуктивною допомогою. Така собі «вербальна метушня», коли намір перестає узгоджуватися з формою його втілення. Так, бажаючи полегшити важкі переживання іншої людини (а насправді – власні важкі переживання), виходить навпаки – помножити їх.

Зменшити таку тривогу можна у різний спосіб: шляхом навчання екологічних способів підтримки, або, щонайменше, шляхом відмови від токсичних. Саме про них дивись у галереї. 
Хвороба дитини – безсумнівно один з найважчих епізодів в житті її батьків. Тим паче, якщо виставлений діагноз є пожиттєвим, з високою летальністю і/або важкий у різних контекстах лікування.
Нерідко саме батьки важко/хворих дітей зустрічаються з неготовністю соціуму відповідати на їхні переживання з достатньою мірою розуміння і емпатії. 
Говоримо про те, як правильно підтримати батьків дітей-онкопацієнтів із психологинею Оксаною Собко — волонтеркою лінії психологічної підтримки цивільних, онкопацієнтів та їхніх близьких всеукраїнського кол-центру #ВАРТОЖИТИ.

Табу №1: некоректні коментарі

Одне з найважчих переживань батьків усіх важко/хворих дітей – провина, яка зазвичай не має реальних підстав. Найгірше, що ми можемо зробити – підсилити її некоректними коментарями. Найпоширеніший коментар: «Онкологія виникає через невідпущені образи».
Від схожих коментарів варто відмовитися, бо: психосоматична теорія виникнення онкології, згідно останніх досліджень, не отримала наукового підтвердження. Ще гіршими є спроби роз’яснити: «Вам треба вирішити сімейні негаразди, і все мине».
Від таких коментарів варто відмовитися, бо: у випадку несприятливого розвитку подій, батьки залишаються з відчуттям повної відповідальності за смерть або пожиттєву інвалідизацію власної дитини; і з почуттям, що вони могли цьому запобігти, але не впорались. Це ускладнює і без того виснажливу боротьбу, нерідко виводить горювання у патологічну форму.

Табу №2: порівняння

Порівняння з іншими – це те, з чим варто бути обережними.
Можливо, тобі відомо про чужі досвіди успіху, або ж навпаки – історії з сумним фіналом, але не варто ділитися побутовими прогнозами.
«Все буде добре» – для когось звучатиме обнадійливо, але у більшості випадків не передбачає жодних гарантій. Ти не знаєш, як буде і чи дійсно буде добре, навіть якщо чиясь боротьба завершилась стійкою ремісією.
Трагічні історії навряд чи допоможуть батькам краще зорієнтуватися в дійсності.
Частіше вони зростять тривогу та страхи до катастрофічних масштабів і, замість мобілізації, спровокують паралізуючу зневіру та відчай.
Натомість, набагато краще працює висловлення готовності бути поряд з людиною, незалежно від того, яким буде її шлях. Та стверджувати це варто лише за умови внутрішньої готовності виконати свою обіцянку.

Табу №3: непрохані поради та надмірна увага

Є велика кількість людей, яким критично необхідний простір, аби опрацювати те, що відбувається. Комусь для цього потрібне вузьке коло найближчих, або ситуативне усамітнення. Якщо, на твою думку, ти володієш важливою інформацією для батьків онкопацієнта, перш ніж її запропонувати – запитай, чи відчувають вони у цьому потребу саме зараз, або ж проінформуй, що готовий/а поділитися досвідом/контактами/надати фінансову допомогу, якщо/коли вони відчують таку необхідність.

Табу №4: ізоляція

Інша крайність – ізоляція.

Нерідко люди переживають сильне хвилювання та розгубленість від зустрічі із чужим лихом.

У побуті ми можемо почути фразу на кшталт: «Вирішила не дзвонити їй/йому, адже у них там таке сталося…».

Як підтримати батьків дітей-онкопацієнтів?

Підтримка іншої людини – виключно добровільний захід, тому ти маєш право залишатися на тій відстані, на якій бажаєш.
Та якщо ти хочеш підтримати, але не знаходиш влучних слів – можеш почати з того, що озвучити намір: «Я хочу тебе підтримати, але не знаю як», «якщо я можу щось зробити для тебе – скажи мені про це», «я б хотів/ла про тебе подбати, чи можу я підтримати тебе фінансово/привезти продукти/посидіти з дитиною» тощо.

Пам’ятай:

Підтримати того, хто не приймає цього – неможливо.
Навіть якщо ти зберігатимеш етичність та чутливість – для стосунків потрібні двоє, і ти відповідаєш лише за свою частину у контакті.

Якщо ти потребуєш психологічної підтримки, щоб впоратися чи допомогти близькій людині впоратися з емоціями, проблемами та переживаннями на шляху лікування, дзвони на короткий номер 5522.
#ВАРТОЖИТИАнонімно та безкоштовно.